У червні 1941 р. багато що вказувало на те, що Німеччина розгорнула підготовку до війни проти Радянського Союзу. До кордонів підтягувалися німецькі дивізії. Про підготовку війни стало відомо з донесень розвідки.
Зокрема, радянський розвідник Рихард Зорге повідомив навіть точний день вторгнення і кількість дивізій супротивника, які будуть зайняті в операції.
Удосвіта 22 червня, в один з щонайдовших днів в році, Німеччина почала війну проти Радянського Союзу. О 3 годині 30 хвилин частини Червоної армії було атаковано німецькими військами на всьому протязі межі. У ранню передсвітанкову годину 22 червня 1941 року нічні наряди і дозори прикордонників, які охороняли західний державний рубіж Радянської країни, помітили дивне небесне явище.
Там, попереду, за прикордонною смугою, над захопленою гітлерівцями землею Польщі, далеко, на західному краю передранкового неба, що трохи яснішає, серед зірок найкоротшої літньої ночі, що вже потьмяніли, раптом з'явилися якісь нові, небачені зірки. Незвично яскраві і різноколірні, як вогні фейєрверку-то червоні, то зелені,-вони не стояли нерухомо, але повільно і безупинно пливли сюди, на схід, прокладаючи свій шлях серед гаснучих нічних зірок. Вони усіяли собою увесь горизонт, скільки бачило око, і разом з їх появою звідти, із заходу, донісся гуркіт безлічі моторів.
Цей гуркіт швидко наростав, заповнюючи собою усе навкруги, і нарешті різноколірні вогники пропливли в небі над головою дозорців, перетинаючи невидиму лінію повітряної межі. Сотні германських літаків із засвіченими бортовими вогнями нестримно вторглися в повітряний простір Радянського Союзу.
Наступ розпочали одночасно на трьох напрямках: Ленінградському, Московському і Київському. Почалася Велика Вітчизняна Війна, яка тривала 1418 днів і ночей.
Український напрям був одним із найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти ресурсами України, щоб, з одного боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР, а з іншого – зміцнити власну машину, створити вигідний плацдарм для подальшого розгортання воєнних дій та перемоги над Радянським Союзом. Тобто українські землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму. Про це Гітлер відверто говорив в багатьох своїх виступах.
В Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армії «Південь» під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштейна. їм протистояли 80 дивізій Київського особливого та Одеського військових округів, перетворених з початком війни на Південно-Західний на Південний фронти.
Концентрація в республіці цього найчисленнішого угруповання пояснюється вказівкою Сталіна про те, що саме Південний Захід буде метою головного удару німецької армії. Насправді першого і найтяжчого удару німецька армія завдала на центральному напрямку.
Група армій «Південь» мала завдання протягом короткого часу завдати головного удару на Київському напрямку, захопити переправи, створити сприятливі умови для наступу вглиб території України, заволодіти нею. Для керівництва бойовими діями радянських військ в Україні був утворений Південно-Західний напрям під командуванням маршала С. Будьонного. В Україні, як і в інших регіонах СРСР, було оголошено надзвичайний стан та мобілізацію військовозобов'язаних.
Неприступними фортецями на шляху фашистських військ стали міста Київ, Одеса, Севастополь. Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. Вже на світанку 22 червня вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників. Місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога 87 днів. 19 вересня 1941 року радянські війська залишили Київ. У результаті військової катастрофи 663 тис. червоноармійців опинилися у ворожому полоні, величезна кількість з них загинула у нацистських концтаборах.
Вічною славою вкрили себе захисники найбільшого порту на Чорному морі - військово-морської бази Чорноморського флоту Одеси. 73 дні (з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р.) Приморська армія, моряки-чорноморці, народні ополченці відбивали наступ німецьких та румунських військ. 250 днів (з 30 жовтня 1941 p. пo 4 липня 1942 р.) тривала героїчна оборона Севастополя. Севастопольська оборона зірвала плани нацистів щодо наступу на Кавказ і Закавказзя.
У травні 1942 p., одночасно з боями в Криму, розгорнулись активні бойові дії радянських військ у районі Харкова. Вважаючи, що основний удар ворожих військ буде спрямований на Москву, Й. Сталін прийняв авантюристичне рішення про наступ радянських військ у районі Харкова з метою розбити противника на південному крилі радянсько-німецького фронту. Heзвертаючи уваги на критичні зауваження Генерального штабу, Сталін віддав наказ про наступ, що розпочався 12 травня 1941 р.
Початок бойових дій був вдалим: радянські війська просунулись за три дні боїв на 25-30 км. Але в результаті потужних контрударів гітлерівських дивізій з півночі й півдня в оточенні опинились 240 тисяч бійців і командирів Червоної Армії. Стратегічна ініціатива перейшла до противника. Протягом кількох тижнів німецьким військам вдалося просунутись на 400 км. A 22 липня 1942 p., після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської (нині Луганської) області, територія Української РСР була остаточно окупована.
Зокрема, радянський розвідник Рихард Зорге повідомив навіть точний день вторгнення і кількість дивізій супротивника, які будуть зайняті в операції.
Удосвіта 22 червня, в один з щонайдовших днів в році, Німеччина почала війну проти Радянського Союзу. О 3 годині 30 хвилин частини Червоної армії було атаковано німецькими військами на всьому протязі межі. У ранню передсвітанкову годину 22 червня 1941 року нічні наряди і дозори прикордонників, які охороняли західний державний рубіж Радянської країни, помітили дивне небесне явище.
Там, попереду, за прикордонною смугою, над захопленою гітлерівцями землею Польщі, далеко, на західному краю передранкового неба, що трохи яснішає, серед зірок найкоротшої літньої ночі, що вже потьмяніли, раптом з'явилися якісь нові, небачені зірки. Незвично яскраві і різноколірні, як вогні фейєрверку-то червоні, то зелені,-вони не стояли нерухомо, але повільно і безупинно пливли сюди, на схід, прокладаючи свій шлях серед гаснучих нічних зірок. Вони усіяли собою увесь горизонт, скільки бачило око, і разом з їх появою звідти, із заходу, донісся гуркіт безлічі моторів.
Цей гуркіт швидко наростав, заповнюючи собою усе навкруги, і нарешті різноколірні вогники пропливли в небі над головою дозорців, перетинаючи невидиму лінію повітряної межі. Сотні германських літаків із засвіченими бортовими вогнями нестримно вторглися в повітряний простір Радянського Союзу.
Наступ розпочали одночасно на трьох напрямках: Ленінградському, Московському і Київському. Почалася Велика Вітчизняна Війна, яка тривала 1418 днів і ночей.
Український напрям був одним із найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти ресурсами України, щоб, з одного боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР, а з іншого – зміцнити власну машину, створити вигідний плацдарм для подальшого розгортання воєнних дій та перемоги над Радянським Союзом. Тобто українські землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму. Про це Гітлер відверто говорив в багатьох своїх виступах.
В Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армії «Південь» під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштейна. їм протистояли 80 дивізій Київського особливого та Одеського військових округів, перетворених з початком війни на Південно-Західний на Південний фронти.
Концентрація в республіці цього найчисленнішого угруповання пояснюється вказівкою Сталіна про те, що саме Південний Захід буде метою головного удару німецької армії. Насправді першого і найтяжчого удару німецька армія завдала на центральному напрямку.
Група армій «Південь» мала завдання протягом короткого часу завдати головного удару на Київському напрямку, захопити переправи, створити сприятливі умови для наступу вглиб території України, заволодіти нею. Для керівництва бойовими діями радянських військ в Україні був утворений Південно-Західний напрям під командуванням маршала С. Будьонного. В Україні, як і в інших регіонах СРСР, було оголошено надзвичайний стан та мобілізацію військовозобов'язаних.
Неприступними фортецями на шляху фашистських військ стали міста Київ, Одеса, Севастополь. Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. Вже на світанку 22 червня вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників. Місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога 87 днів. 19 вересня 1941 року радянські війська залишили Київ. У результаті військової катастрофи 663 тис. червоноармійців опинилися у ворожому полоні, величезна кількість з них загинула у нацистських концтаборах.
Вічною славою вкрили себе захисники найбільшого порту на Чорному морі - військово-морської бази Чорноморського флоту Одеси. 73 дні (з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р.) Приморська армія, моряки-чорноморці, народні ополченці відбивали наступ німецьких та румунських військ. 250 днів (з 30 жовтня 1941 p. пo 4 липня 1942 р.) тривала героїчна оборона Севастополя. Севастопольська оборона зірвала плани нацистів щодо наступу на Кавказ і Закавказзя.
У травні 1942 p., одночасно з боями в Криму, розгорнулись активні бойові дії радянських військ у районі Харкова. Вважаючи, що основний удар ворожих військ буде спрямований на Москву, Й. Сталін прийняв авантюристичне рішення про наступ радянських військ у районі Харкова з метою розбити противника на південному крилі радянсько-німецького фронту. Heзвертаючи уваги на критичні зауваження Генерального штабу, Сталін віддав наказ про наступ, що розпочався 12 травня 1941 р.
Початок бойових дій був вдалим: радянські війська просунулись за три дні боїв на 25-30 км. Але в результаті потужних контрударів гітлерівських дивізій з півночі й півдня в оточенні опинились 240 тисяч бійців і командирів Червоної Армії. Стратегічна ініціатива перейшла до противника. Протягом кількох тижнів німецьким військам вдалося просунутись на 400 км. A 22 липня 1942 p., після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської (нині Луганської) області, територія Української РСР була остаточно окупована.
Немає коментарів:
Дописати коментар